Um þessa rafbók
Захоплива казкова повість лауреата Шевченківської премії Володимира Рутківського про зворушливу дружбу школярів Сергійка й Олі з дивовижним підводним створінням Бухтиком. Цей незвичайний герой, блискуче вигаданий Володимиром Рутківським і чудово зображений Ростиславом Попським, просто приречений на читацьку любов і успіх.
Це перша частина казкової трилогії.
Einkunnir og umsagnir
Um höfundinn
Володимир Рутківський — провідний український дитячий письменник. Народився в селі Хрестителевому на Черкащині. Навчався в Одеському політехнічному інституті.
Друкується з 1959 року. Автор багатьох романів для дітей, серед яких «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Сині Води» та інші.
Живе, працює і творить в Одесі.
«Важкий шлях до визнання в українській літературі! Працюючи з року в рік, щодня горблячись над письмовим столом, дочекатися слави у... 70 років! Саме так виглядає ситуація з одним з найкращих українських дитячих авторів Володимиром Рутківським. Про літератора почали говорити після виходу в «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–Зі» його книжки «Джури козака Швайки»...
Починав Володимир Рутківський як поет. Але згодом вирішив писати для дітей. Наївно вірив, що тут свободи буде більше. Та доля була до нього не вельми лагідна. У єдиному українському видавництві для дітей — «Веселка» — його твори стабільно забраковували. Але Рутківський не здавався: зробив авторський переклад своїх повістей і повіз до Москви. І там вони побачили світ у найвідомішому на той час видавництві «Детская литература».
Наступна книжка «Гості на мітлі» таки вийшла у «Веселці», але зі скандалом. «Чому я, український письменник, маю видаватися не рідною мовою і за межами України?» — звертався письменник до «керівних і спрямовуючих». Це подіяло, але й надломило щось всередині нього. Володимир Рутківський вирішив остаточно податися у «внутрішню еміграцію». Себто, писати в стіл.
Історія здавна його вабила. У школі навіть очолював археологічний гурток, який брав участь у розкопках найдавнішого поселення України в околицях рідного села. Його манить те, що досі залишається невідомим. Чому Іллю Муромця (а в історичній літературі вживається і Муровець), який похований у Києво-Печерській Лаврі, повністю собі «привласнила» Росія? Одесит пише повість «Сторожова застава», в якій подає інакший погляд на усталені події.
Чому про битву на Синіх Водах, яка була за 18 років до Куликовської, ніхто не згадує? Адже саме після неї була визволена Україна від монголо–татарського іга! І Рутківський створює великий роман для дітей «Сині Води»...
Народившись на Черкащині, ясна річ, письменник не міг оминути й козаччини. Але манять його не переможні баталії та славні гетьмани, а самі початки. Звідки взявся цей відомий на весь світ феномен народного лицарства? Так з’явилися «Джури козака Швайки».
Та в наші часи мало книжку написати (навіть шедевр), треба її ще й уміти видати. Літньому письменникові не до снаги такі зовсім не літературні вправи...
Нарешті на 70–му році життя Володимир Рутківський витягає щасливий квиток: «Джури козака Швайки» виходять в «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ЗІ» в чудовому оформленні Максима Паленка.
Книжку помітили. У рейтингу «Книжка року» вона посіла друге місце, у рейтингу радіослухачів — перше. Та ба! В умовах України популярність поняття абсолютно відносне. Якби це було у Франції, то ім’я письменника стало б відоме більшості школярам. А в нас... В інтернеті надибаєте хіба на одне інтерв’ю з Рутківським та одну рецензію на книжку...
Проте Рутківському цим ніколи перейматися. На 72–му році життя цінуєш кожну Божу днину. Щоранку, у вже поважному віці, він сідає за комп’ютер, аби кілька годин творити. До кінця року в «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ЗІ» має вийти продовження «Джур».
А щойно в одеському видавництві «Астропринт» побачила світ унікальна повість–сповідь «Потерчата». За внутрішньою напругою, драматизмом, мистецтвом оповіді «Потерчата» можна поставити поруч із дитячими повістями Григора Тютюнника. Тільки якщо в останнього домінує трагічна барва, то в Рутківського, попри всю жахливу ситуацію, гору беруть світлі інтонації. Як у фільмах Кустуріци, де будь–який жах можна перемогти тільки гумором...» (О.Гаврош)
