Голодомор: Комуністичний геноцид в Україні

Український інститут національної пам'яті

Український інститут національної пам'яті

About this ebook

Здобути перемогу та утримати владу на теренах колишньої Російської імперії більшовики не могли без України — однієї з головних ресурсних баз. Тож на фронт боротьби проти новоствореної 1918 року незалежної Української Народної Республіки були кинуті основні сили. Україна програла цю битву, та не зупинилася у боротьбі за свободу. Навіть факт створення Української Радянської Соціалістичної Республіки, а не анексія українських територій, як і раніше — в статусі губерній Росії, свідчив: війна вичерпала сили обох сторін. Втім – ненадовго.

Наприкінці 1920-их Йосип Сталін, який остаточно утвердився як єдиний керівник Кремля, втілює програму побудови тоталітарної держави. У відповідь на це Радянський Союз охоплюють численні повстання, протести, локальні виступи: люди обурені новою політикою. Обіцянки «землю — селянам, фабрики — робітникам!» перетворилися на насмішку — влада забороняє навіть дрібне підприємництво і повертає на село знайоме з попереднього століття рабство: у селян відбирають землю, засоби виробництва, їх обмежують у пересуванні. Селянські повстання ставлять під загрозу реалізацію планів Сталіна. Більше половини цих протестів припадає на Україну. Тому диктатор завдав страшного удару у відповідь, яким став штучно організований голод.

У 1932-1933 роках, оточена військами, які силою відбирали у людей не лише хліб, а будь-що їстівне, Україна втратила мільйони жителів. У червні 1933-го щохвилини помирали 24 українці.

Сталіну йшлося не просто про придушення протестного руху, який загрожував внутрішній політиці Союзу. Україна, яка після сотень років російського панування знову пізнала смак свободи, протестувала не лише проти економічної політики. Політичний рух, попри радянську окупацію, не був придушений повністю. Навіть українські комуністи намагалися пропонувати власні, альтернативні Москві програми розвитку комуністичного ладу, розвивали бачення суверенної держави. Український культурний вибух 1920-их років, навіть у рамках СРСР, заражав людей ідеями свободи. Такий осередок, хоч і часткового, вільнодумства на західному кордоні СРСР стояв на заваді формуванню тоталітарного моноліту. А без цього більшовицькі плани світового панування не могли бути втіленими. Більшовики, які воліли накинути власне бачення світового порядку, не могли миритися з іншою думкою не просто цілої республіки, а навіть окремої людини.

Так Україна стала для радянської імперії полігоном, на якому випробувано механізми окупації та побудови тоталітарної системи. Опісля набутий досвід комуністи «успішно» втілили в інших країнах Центральної та Східної Європи, захоплених під час та після Другої світової війни.

Геноцид штучним голодом призвів до непоправних демографічних, культурних та ментальних втрат. Втім, сам факт, що Сталін так і не зумів повністю зламати українців, не дав можливості диктатору змінити за власним бажанням конфігурацію всього вільного світу. Виснажені Другою світовою війною та масовим військовим спротивом на західноукраїнських землях, повстаннями у ҐУЛАҐу, комуністи змогли встановити червоні уряди майже у половині Європи. Але вони вже не мали сили на реалізацію геноцидів, подібних Голодомору, та масових репресій, подібних Великому Терору 1937-1938 років.

Дисиденти Радянською Союзу, зокрема, українці, як Василь Стус та Євген Сверстюк, несли правду про те, що відбувалося за залізною завісою. Саме такі люди, покликані правдою, врешті стали тими, хто не допустив остаточної втрати свободи.

Вони не були першими і не стали останніми. Ще під час Голодомору журналісти Малкольм Маґґерідж та Ґарет Джонс публікували страшні факти про штучний голод в Україні. Пізніше тисячі українців, які після Другої світової війни вирвалися з імперії зла, невтомно, кожен у свій спосіб та сили, розповідали Європі, Америці, Австралії, Африці та Азії про невідомий геноцид — Голодомор. Їм на допомогу прийшли сміливі історики та чесні журналісти, відповідальні політики. Врешті, цими зусиллями СРСР змушений був визнати факт голоду ще за свого існування.

Так правда, яку не змогли приховати, незважаючи на інформаційну блокаду, не змогли вбити, незважаючи на мільйони знищених життів, стала тим кроком назустріч свободі, без якого в Центрі та на Сході Європи і сьогодні зникали б люди, чинили б репресії та тортури, не було ані свободи слова, ані слова “свобода” взагалі.

І хоч Україна, яка відновила незалежність 1991 року, досі торує свій шлях до демократії, знову і знову проходить через утиски прав і свобод, корупцію та владне свавілля, українці залишаються міцним і надійним форпостом в обороні європейської свободи. Далі на Схід — відновлюється тоталітаризм. Війна із ним виснажлива, вона забрала вже сотню життів на ЄвроМайдані у Києві, вона забрала вже тисячі життів у новітній оборонній війні з Росією.

Тому Україна вірить у те, що світ не залишить на самоті хоробрих і відданих людей, не мовчатиме про російські злочини проти вільної країни. Адже наше послання світові — свобода. І ми її захистимо. 

Ratings and reviews

мої родітелі пережили ті тяжкі часи голодомору і розповідали мені як їх могли знищити за кілька колосків.

Дуже змістовно та гарно написано про жахливі події того часу.

Гарна книга.Я читав її коли небуло світла.Я хоч щось нове взнав.Дякую

About the author

Володимир В’ятрович - історик, Голова Українського інституту національної пам’яті